26 квітня минає 34 роки аварії на Чорнобильській АЕС

     

    26 квітня 1986 року о 01 годині 26 хвилин на Четвертому енергоблоці Чорнобильської атомної електростанції сталася техногенна катастрофа, яка сколихнула всю планету. Світ здригнувся від жаху та розмаху цієї смертоносної трагедії, що не дотримувалась державних кордонів, не розбирала меж, спопеляючи незримим атомним пилом плодючу землю і, перетворюючи на пустку, міста і села.

     

    Чорнобиль нагадав цілому світу, що в самому серці Європи живе великий народ. Світ спочатку почув слово "Чорнобиль", а потім  - «Україна».

     

    А для багатовікової історії України - Чорнобиль став ще однією трагедією в хронології духовного фізичного знищення нації.

     

    Чорнобиль з давньоруської мови - полин.

     

    «...Третій Ангел просурмив і впала з неба велика зірка, що горіла, немов смолоскип. І впала на третину рік і на джерела вод. Ім’я цієї зірки – Полин. І третина вод стала полином. І багато людей вмерли від вод, тому, що вони гіркими стали….» Біблія. Новий завіт. Одкровення Святого Івана Богослова.         

     

    Вперше село Чорнобиль згадується в літописах наприкінці XІІ сторіччя. За Іпатіївським літописом 1193-го року князь Ростислав Рюрикович, готуючись до походу на половців, «вборзі в'їхав з ловів од города Чорнобиля...». Але люди жили в цій поліській благодатній землі з давніх давен. У різні часи ці краї належали то Україні, то Польщі. Жителі Чорнобиля займалися рибальством, землеробством, тваринництвом. Ростили дітей і вірили в щасливе майбутнє своїх нащадків на рідній землі.

     

    В 1970 році вирішено було біля Чорнобиля будувати атомну - електростанцію імені В.І. Леніна. Це будівництво вирізнялося особливою ударною працею і достроковими пусками реакторів.  

     

    1977-й рік - рік народження української атомної енергетики, коли в експлуатацію було введено перший енергоблок Чорнобильської АЕС з реактором РБМК-1000 (1000 МВт).

     

    Зростаюча потреба в електроенергії, прагнення замінити теплові та гідроелектростанції на потужніші - атомні, сприяли їх швидкому будівництв в Радянській Україні.

     

    «Ми живемо в атомній ері. Атомні електростанції є зручними і надійними в експлуатації», - писалося в газеті «Правда» від 25 червня 1984 року.

     

    «Атомні електростанції - найчистіші, найбезпечніші з існуючих електростанцій. Іноді, правда, можна почути, що на АЕС може бути вибух... Це просто неможливо. Ядерне паливо на електростанціях, не може бути підірвано ніякими силами - ні земними, ні небесними...» (З інтерв'ю з академіком Стириковичем).

     

    На території Радянського Союзу було побудовано 16 АЕС. П’ять з них - на території України:

     

    Чорнобильська АЕС (Прип'ять/Славутич, будівництво розпочалось 1970 року, введено в дію 1977 року);

     

     

    Рівненська АЕС (Вараш, будівництво розпочалось 1973, введено в дію 1980 року);

     

     

    Південноукраїнська АЕС (Южноукраїнськ, будівництво розпочалось 1975 року, введено в дію 1982 року);

     

     

    Запорізька АЕС (Енергодар, будівництво розпочалось 1980, введено в дію 1984 року); найбільша у Європі, шоста у світі за потужністю, має 6 енергоблоків,

     

     

    Хмельницька АЕС (Нетішин, будівництво розпочалось 1981 року, введено в дію 1987 року).

     

     

     

    Крім цих атомних станцій було запроектовано і розпочалось будівництво нових АЕС:

    Харківської АТЕЦ біля селища Барки;

    Одеської АТЕЦ біля селища Теплодар;

    Чигиринської АТЕЦ біля селища Орбіта;

    Закарпатської АТЕЦ біля селища Чорний Мочар.

    Кримську АЕС було збудовано у 1982-83 роках біля Кримського селища Щолкіно. 

     

     

    Атомні станції росли, мов гриби, на українській землі, без врахування екологічної шкоди, якої завдавало використання «мирного атому» для природи та населення України. Переважали тільки меркантильні інтереси від продажу електроенергії до Європи, й безкоштовне забезпечення країн Соціалістичного табору.

     

    Веселкові плани радянського керівництва щодо енергетичного експорту різко були зірвані 26 квітня 1986 року, коли на 4-му блоці Чорнобильської АЕС сталась техногенна катастрофа, що набула світового масштабу, але найбільше постраждали українці.

     

    На час аварії на 4-му блоці Чорнобильської АЕС в Україні перебувало в експлуатації 10 енергоблоків, 8 з яких потужністю 1000 МВт.

     

    Чорнобильська катастрофа набула планетарного масштабу. Лише завдяки самопожертві ліквідаторів наслідків катастрофи, багато з яких заплатили за це власними життями і здоров’ям, вдалося локалізувати аварію та врятувати країну і світ від радіаційного забруднення. За різними даними, протягом лише одного місяця після Чорнобильської катастрофи від отриманого опромінення загинуло від 30 до 200 пожежників і працівників АЕС. На початковому етапі зусиль з мінімізації наслідків величезного викиду радіоактивних речовин до робіт залучалися військовослужбовці строкової служби. Пізніше, влітку 1986 і далі, величезний обсяг робіт виконували залучені військові запасу та вільнонаймані працівники. За різними даними, через чорнобильський майданчик пройшли від 600 тисяч до 1млн. осіб. Працювали вахтовим методом – приїздили одні, отримували максимально допустиму дозу радіації й їхали назад. На зміну приїздили інші.

     

     

    Сьогодні ми згадуємо їх – тих, хто усвідомлено й мовчки жертовно віддав за нас своє життя у ядерному котлі.

     

    До сьогоднішнього дня дожили не всі. Різні джерела озвучують різну інформацію про втрати серед ліквідаторів. Національний комітет радіологічного захисту України називає страшну цифру - 500 тис. чоловік ліквідаторів на сьогодні пішли з життя. Вічна пам'ять всім, хто ціною свого життя дав шанс жити нам!

     

    Серед ліквідаторів ЧАЕС, що захистили світ від смертельної радіації є таврійчани. Це Обухов Микола Іванович,

     

     

    Куликов Дмитро Фролович,

     

     

    Михасюк Сергій Васильович, Мордачов Олександр Олександрович та інші.

     

    Ми щиро вдячні їм за той подвиг, що вони звершили в ім’я майбутнього України та всього людства. Адже своїм життям вони захистили світ від невидимої смертельної радіації.

     

    Страшні події 26 квітня 1986 року на Чорнобильській АЕС змінили відношення до будівництва АЕС на території України.

     

    В 1986 та в 1990 роках Верховною Радою УРСР було впроваджено мораторії на будівництво нових АЕС (в 1990-му на 5-ть років). 

     

    21 жовтня 1993 року мораторій було знято Верховною Радою України.

     

    Мораторії не стосувалися енергоблоків, які були в процесі будівництва, тому з 1986 по 1990 було введено в експлуатацію 6 атомних блоків потужністю 1000 МВт кожний: три на Запорізькій АЕС і по одному на Південно-УкраїнськійРівненській та Хмельницькій АЕС.

     

    На час здобуття незалежності (серпень 1991 р.) в Україні працювало 15 енергоблоків на 5-ти атомних електростанціях, Після розпаду СРСР Чорнобильська АЕС поступово виведена з експлуатації і була повністю зупинена 15 грудня 2000 року. Взамін закритих на ній енергоблоків, на інших електростанціях було введено в експлуатацію три нових енергоблоки.

     

    То ж сьогодні в Україні енергогенерують 4-и АЕС, на яких працює 15 реакторів, які виробляють близько 50 % загальної електроенергії України:

     

    Запорізька АЕС (Енергодар)

    Південноукраїнська АЕС (Южноукраїнськ)

    Рівненська АЕС (Вараш)

    Хмельницька АЕС (Нетішин).

     

    Як відомо, 29 листопада 2016 року було завершено насування арки нового саркофага- конфайнмента, яка накриває четвертий енергоблок. Будівництво нового саркофагу, який розрахований на 100 років, тривало 4 роки і коштувало 2,15 млрд доларів. На цей саркофаг збирали гроші 40 країн світу, частка України в цьому проекті - 60 млн. доларів.

     

     

    Україна - унікальна за своїми природніми можливостями країна. Бог дав нам все, про що люди в інших куточках світу можуть тільки мріяти: найкращі у світі чорноземи, могутні ріки й моря, буйні вітри й сонячну енергію. Все залежить від нас: як ми все це будемо берегти й розумно користуватися. Адже аварія на ЧАЕС- це великий застеріг для Українців і всього людства-використовувати альтернативні, безпечні види енергії: силу сонця, вітру, води, чи знищити людство радіацією.

     

    Наталя Малинова, директор музею історії міста Таврійськ

     

    © 2020 Таврійська міська рада
    Адреса: 74900, Україна, Херсонська обл.,
    м.Таврійськ , вул. І.Франка, 29
    Робочий телефон: (05549) 7-33-81
    Факс: (05549) 7-42-14
    E-mail: tavrivikonkom@i.ua