День Соборності України

     

    Щороку 22 січня, в день проголошення Акта Злуки Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки, Україна відзначає День Соборності.

    Офіційно це свято встановлено Указом Президента України «Про День соборності України» від 21 січня 1999 року No 42/99. Воно символізує єдність українських земель і відіграє значну роль в історії нашої країни.

     

    Акт Злуки увінчав споконвічні соборницькі прагнення українців обох частин України – Наддніпрянщини та Наддністрянщини.  Це була основоположна подія для українського державотворення.

    Разом з Днем Соборності цього дня відзначається, і перше проголошення незалежності України.

    24 серпня 1991 року позачергова сесія Верховної Ради УРСР ухвалила Акт проголошення незалежності України. Його підтримали українці на Всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991 року. Ця подія стала відправною точкою для відліку історії сучасної Української державності. Утім, історики цілком справедливо відзначають, що 24 серпня 1991 року насправді відбулося відновлення державної незалежності України.

    Але вперше українська незалежність була проголошена 22 січня 1918 року IV Універсалом Української Центральної Ради, а вже за рік (22 січня 1919 року) на Софійській площі в Києві відбулася не менш вагома подія – об’єднання Української Народної Республіки (УНР) і Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР) в одну державу. Внаслідок невдач Української революції 1917–1921 року державність зберегти не вдалося.

    Є низка значень терміну «соборність». Найбільш вживані з них: об’єднання в одне державне ціле всіх земель, населених конкретною нацією на суцільній території; духовна консолідація всіх жителів держави, згуртованість громадян, незалежно від їхньої національності. Нарешті, соборність невіддільна від державності, суверенітету й реальної незалежності народу – фундаменту для побудови демократичної держави.

        Історична довідка

    Ідея соборності завжди була наріжною й актуальною для українців, тому що історично українські землі приваблювали загарбників з давніх давен, коли вони ставали об’єктом експансії іноземних держав: Лівобережна Україна  після Переяславської Угоди 1654 року увійшла до складу Російської імперії, Правобережжя та Західноукраїнські землі увійшли до складу Речі Посполитої, а після її занепаду до складу Австро-Угорської імперії.  Від другої половини ХІХ століття українська політична єдність стала одним із провідних мотивів декларацій та діяльності національного руху по обидва боки від  Дніпра та Дністра і Збруча.

     Страшним випробовуванням для українців стала Перша Світова війна(1914-1918 років). Російська та Австрійська імперії опинились у складі ворожих блоків: Російська імперія увійшла до блоку Антанта (Англія, Франція, Росія), а Австрійська імперія приєдналась до складу Троїстого Союзу (Німеччина, Італія, Австро-Угорщина). Воюючі імперії мобілізували українців до своїх армій, тому Західні українці і українці Наддніпрянщини опинились по різні сторони фронту. Війна стала для нашого народу братовбивчою.

    Але Перша Світова війна (1914-1918 рр.) знесилила Австрійську та Російську імперії, вони розпалися, і на їх уламках утворились  дві українські республіки Українська Народна Республіка в Наддніпрянській Україні  (УНР) та Західноукраїнська  Народна Республіка (ЗУНР). Обидві республіки  опинились у оточені ворожих сусідніх країн, які посягали на територіальну цілісність українських земель, і змушені були боротися за відновлення незалежності.

    22 січня 1918 року Центральна Рада на чолі з Михайлом Грушевським IV Універсалом вперше за вікову історію українських земель оголосила Наддніпрянську Україну (УНР) незалежною державою.  

    Але у світу не визнали незалежність молодої республіки в Наддніпрянщині, і кровопролитна боротьба за незалежність  обох українських республік УНР і ЗУНР продовжувалась.

    Маючи єдину національну ідею – створити незалежну суверенну Українську державу, обидві українські республіки вирішили об’єднатись в єдину державу.

    1 грудня 1918 року на залізничній станції у Фастові представники ЗУНР і Директорії УНР (нового представницького органу УНР) підписали «Передвступний договір» (тобто попередній чи прелімінарний).

     Статті угоди констатували, непохитний намір ЗУНР «злитися в найкоротшім часі в одну велику державу з Українською Народною Республікою». Зі свого боку УНР проголошувала, що вона дає згоду «прийняти всю територію і населення Західно-Української Народньої Республіки як складову частину державної цілості в Українську Народну Республіку».

    Договір підписали: від УНР – Володимир Винниченко, Симон Петлюра, Федір Швець, Панас Андрієвський, від ЗУНР – Лонгин Цегельський і Дмитро Левицький.

    Передвступний договір ратифікували 3 січня 1919 року на першому засіданні Української Національної Ради – керівного органу ЗУНР. Для урочистого проголошення цієї Ухвали та завершення юридичного оформлення об’єднання двох республік до Києва було відряджено представницьку делегацію на чолі з віце-президентом УНРади Левом Бачинським.

     

    Ідея соборності охопила українців у найвіддаленіших куточках їх проживання. Відголоском історичного руху до Злуки на Закарпатті стали Всенародні збори у Хусті 21 січня 1919 року, які постановили об’єднати Карпатську Україну з Українською Народною Республікою зі столицею в Києві.

    22 січня 1919 року, в першу річницю проголошення незалежності УНР, в Києві на Софійській площі відбулися урочисті збори. На них проголосили Універсал Директорії Української Народної Республіки про злуку із Західноукраїнською Народною Республікою. Урочистості почалися промовою голови делегації ЗУНР Лева Бачинського, потім Лонгин Цегельський зачитав вірчу Грамоту УНРади і Ради державних секретарів ЗУНР до Директорії.

    В «Універсалі соборності», зокрема, відзначалося:

    «Однині воєдино зливаються століттями одірвані одна від одної частини єдиної України – Західноукраїнська Народна Республіка (Галичина, Буковина, Угорська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі сини України. Однині є єдина незалежна Українська Народна Республіка».

    Після цього Лев Бачинський вручив грамоту Голові Директорії Володимирові Винниченку. Прийнявши її, він привітав делегацію західних українців короткою промовою, в якій підкреслив історичне значення Акта Злуки. Наступного дня, 23 січня 1919 року, в приміщенні київського Оперного театру (сучасна Національна опера України) Трудовий Конгрес України обговорив згадані документи і схвалив їх. Ратифікувавши таким чином Універсал Директорії, Конгрес надав йому законного юридичного характеру. Президента УНРади Євгена Петрушевича незабаром обрали до складу Директорії. ЗУНР після об’єднання з УНР змінила назву на Західна область Української Народної Республіки (ЗО УНР). Розпочалася активна співпраця між обома державними утвореннями в економічній, військовій та культурних сферах.

    Національна єдність є не тільки базовою цінністю громадян країни, а й обов’язковою передумовою успішного спротиву зовнішній агресії.

    Однак через низку причин об’єднання УНР і ЗУНР в одну державу не було доведене до завершення. Продовжували існувати два окремі уряди, дві армії. Республіки фактично перебували у конфедеративних відносинах. Відмінні геополітичні інтереси та цілі, зрештою, призвели до розвалу соборного фронту Української революції пізньої осені 1919 року. Тим не менше, Акт Злуки став символом і національною ідеєю для наступних поколінь борців за Україну.

    Після проголошення об’єднання УНР і ЗУНР 22 січня 1919 року ідея цілісності української нації в українській політичній думці вже ніколи не ставилася під сумнів.

    Вперше святкування Соборності відбулося 22 січня 1939 року в Хусті. Тоді це місто було столицею Карпатської України – чехословацької автономії. Цього дня під синьо-жовтими прапорами відбулася тридцятитисячна маніфестація населення, яке з’їхалося до столиці Карпатської України з усіх куточків краю на згадку про події 20-річної давнини.

    В 71-у річницю Акта Злуки (22 січня 1990 року) в Україні відбулася одна з найбільших у Центрально-Східній Європі масових акцій – «живий ланцюг», як символ єдності східних і західних земель України. Понад мільйон людей, взявшись за руки, створили безперервний ланцюг від Івано-Франківська через Львів до Києва. Акція засвідчила, що українці подолали страх перед комуністичною партією і готові протистояти тоталітарному режиму. 31 рік тому ця подія стала провісником падіння СРСР і відновлення незалежної України.

     

    Відтоді в Україні «живі ланцюги» створювалися неодноразово, символізуючи єдність українського народу. З 2000-х років у Києві щорічно влаштовують «живий ланцюг» уздовж мосту Патона, який пролягає між правим та лівим берегами столиці. Такі ж акції проходять і в різних містах України, а всі охочі долучаються до дійства, беручи із собою державні синьо-жовті прапори, та стаючи частинкою ланцюга.

    Тож історичний досвід вчить нас, українців , що тільки в єднанні наша сила й непереможність. Тільки коли пліч-о –пліч виступатимуть на захист України та її інтересів українські сини з Полтавщини, Таврії , Галичини й Закарпаття, коли кожен буде самовіддано працювати для блага своєї родини і народу на своїй землі, ми зможемо зберегти суверенну й незалежну рідну Україну!

    Всіх мешканців Таврійської громади вітаємо зі святом Соборності, єднання й дружби між українцями різних регіонів, різної віри та мови.

    Наталя Малинова, директор музею історії міста Таврійськ 

     

    © 2021 Таврійська міська рада
    Адреса: 74900, Україна, Херсонська обл.,
    м.Таврійськ , вул. І.Франка, 29
    Робочий телефон: (05549) 7-33-81
    Факс: (05549) 7-42-14
    E-mail: tavrivikonkom@i.ua