Сталева ніжність поета: до 130-річчя Павла Тичини

    Цими січневими днями минає 130 років від дня народження «дивного мрійника з очима дитини і розумом філософа» – поета світового масштабу Павла Григоровича Тичини (1891–1967). Вшанувати пам’ять митця, по-новому пізнати його творчість, перечитати чудові вірші, в яких гармонійно поєдналося слово з музикою, барвами, звуками природи, працівники публічної бібліотеки Таврійської територіальної громади запросили випускників 11-А класу (класний керівник Ольга Голованець) Таврійського ліцею № 2.  Директор публічної бібліотеки Валентина Ярова та провідний бібліотекар Ірина Півторак підготували їм творчий захід – «Поетичний зорепад: Читаю душі ваші, наче книги…»

    – Понад століття минуло відтоді, як світ побачила перша збірка віршів Павла Тичини «Соняшні кларнети», яка принесла йому славу та визнання сучасників. Але і сьогодні, як і раніше, поезії майстра беруть за душу та бентежать серце читача, – розпочала свою розповідь Ірина Василівна Півторак.

    Сьогодні мало хто знає, що за солідними регаліями корифея української радянської літератури, перекладача, публіциста, громадського та державного діяча, криється один з найбільших поетів ХХ століття. Його збірка «Соняшні кларнети», до якої увійшли вірші, написані в 1014-1918 роках, вважається епохальним явищем в українській літературі, новаторством поетичної форми і своєрідною українською версією символізму.

    Павло Тичина з’явився на світ 23 січня (за іншими даними 27 січня) 1891 року в селі Піски на Чернігівщині в багатодітній родині сільського псаломщика, який одночасно був сільським вчителем, Григорія Тимофійовича та Марії Василівни Тичиніних. Це не помилка, справді, саме таким за документами було прізвище митця, позаяк «чомусь батькові забажалось Тичина переробити на Тичинін – і це останнє у мене по всіх документах, кінчаючи середньою школою» (читаємо в щоденникових записах Павла Григоровича).

    Уже змалечку майбутній поет виявив неабиякий хист до малювання, віршування та музики. Згодом на надзвичайні здібності хлопчика звернула увагу його вчителька земської школи Серафима Миколаївна Морачевська. За її порадою в 1900 році батьки віддали Павла до монастирського хору при Троїцькому монастирі в Чернігові, де одночасно хлопець здобув загальну освіту, ставши випускником 4-го класу духовного училища в 1907 році.

    Наступні декілька років життя талановитий юнак присвячує навчанню в Чернігівській духовній семінарії (1907–1913). У цей період Павло продовжував співати в хорі, грав в оркестрі, а в старших класах семінарії навчався малювання у відомого митця Михайла Жука, який познайомив його з Михайлом Коцюбинським. В садибі Михайла Михайловича  семинарист Тичина став відвідувати мистецькі зустрічі. За сприяння Коцюбинського молодий поет дебютував на сторінках «Літературно-наукового вісника».

    Закінчивши семінарію, юнак переїхав до Києва і вступив на економічний факультет Київського комерційного інституту. Але через революцію не зміг його закінчити. Під час навчання у Києві Тичина працював редактором відділу оголошень газети «Рада» і технічним секретарем редакції журналу «Світло», був помічником хормейстера в театрі Миколи Садовського. Улітку підробляв у статистичному бюро чернігівського земства, був роз'їзним інструктором і рахівником-статистом Чернігівського губернського земського статистичного бюро. Це дало йому можливість зробити низку цінних фольклорних записів.

    Був членом Чернігівського самостійницького братства – молодіжної підпільної організації, яку очолював – Василь Еллан-Блакитний. В 1916 році братство відрядило Павла Тичину до Києва з метою налагодження зв'язків з іншими самостійницькими групами. Але він розчарувався в самостійниках.

    Коли розпочалася Перша світова війна, Київський комерційний інститут перевели до Саратова  Щоб скласти зимові заліки 1915 року, студент Тичина мав добиратися на Волгу в теплушках. Через пережиті труднощі захворів на переродження серця. Поет Володимир Самійленко, рятуючи Павла, запросив його до себе в Добрянку (Чернігівська область). Тут Тичина зустрів Наталку Коновалець – своє перше кохання. Їй поет присвятив одну з найкращих ліричних поезій «Зоставайся, ніч настала…». Але закоханим не судилося бути разом; дівчина померла від чахотки. Ця історія стала основою есе Павла Загребельного Павла Загребельного «Кларнети ніжності».

    В 1916 році він познайомився зі своєю майбутньою дружиною Лідією Папарук, із якою побрався аж через 24 роки після знайомства. Весь цей час продовжував плідно писати свої дивні вірші.

    Через два роки після виходу «Соняшних кларнетів» – в 1920-му були видані не менш знакові збірки «Плуг» і «Замість сонетів і октав», які принесли поетові ще більшу популярність і світове визнання.

    Згодом Тичина працював завідувачем відділу хроніки газети «Нова Рада» (1917) і відділу поезій журналу «Літературно-науковий вісник» (1918—1919), головою української секції  Всеукраїнського видавництва (1919), завідувачем літературної частини Першого державного драматичного театру УСРР (1920).

    В першій половині 1920-х років Тичина стає провідним українським радянським поетом: збірка «Плуг» (1920 рік) принесла йому славу «співця нового дня». Він працює в журналі «Мистецтво», в державному видавництві «Всевидат», завідує літературною частиною в Київському театрі ім. Т. Г. Шевченка, політкомісаром якого був  Олександр Довженко. В 1029 році йому присвоєно звання Академіка Академії Наук УРСР.  

    Коли почалась війна, в липні 1941 року Павла Тичину евакуйовано з майже 400 академіками, членами-кореспондентами та іншими науковими працівниками Акакдемії наук УРСР до Уфи, столиці Башкірії. Там Тичина очолював Інституту літератури ім. Тараса Шевченко.  Разом із ним в Уфу була евакуйована і його родина – дружина Лідія Петрівна та її мати Катерина Кузьмівна Папарук. Одразу по прибуттю у Башкирію письменник попросив закріпити за ним вчителя  башкирської мови, якою швидко оволодів і міг читати твори в оригіналі. Вже за кілька місяців він написав наукову працю «Патріотизм у творчості Мажита Гафурі», хоча Гафурі писав лише башкирською. У 1943 році Павла Тичину призначили Народним Комісаром освіти УРСР і він виїхав з Уфи. Пізніше – вже в 50-х роках Тичина став головою Верховної Ради УРСР.

     

     

     

    © 2021 Таврійська міська рада
    Адреса: 74900, Україна, Херсонська обл.,
    м.Таврійськ , вул. І.Франка, 29
    Робочий телефон: (05549) 7-33-81
    Факс: (05549) 7-42-14
    E-mail: tavrivikonkom@i.ua