27 січня Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту

    Світ поминає мільйони людей, які в часи Другої світової війни поплатилися життям за свою національність.

    Дата 27 січня була обрана тому, що в цей день у 1945 році війська 1-го Українського фронту звільнили в’язнів концентраційного табору Освенцим (територія нинішньої Польщі), розповідає директор музею історії міста Таврійськ Наталя Малинова.

    З тих пір минуло 76 років, а людство й досі здригається від  звірств, які чинили нацисти над  мільйонами людей під час ІІ Світової війни. У багатьох країнах світу є меморіали та музеї, присвячені пам’яті жертв геноциду.

    «Голокост»  у перекладі з давньогрецької означає «цілоспалення», «знищення вогнем», «жертвоприношення». Вперше цей термін використав лауреат Нобелівської премії миру письменник Елі Везелькак, як символ газових камер і крематоріїв таборів знищення.

    Євреї геноцид проти свого  народу  назвали «Шоа».

     

    Меморіал пам'яті убитих євреїв Європи в Берліні, Німеччина

    Шоа (івр. שׁוֹאָה‎ – лихо, катастрофа) – термін, що вживається євреями  для позначення політики німецьких нацистів по планомірному знищенню єврейського етносу.

    Жертвами Шоа стали 6 мільйонів євреїв Європи. Це число закріплено у вироках Нюрнберзького трибуналу. Проте, повного поіменного списку жертв не існує. До кінця війни нацисти знищували навіть сліди від таборів смерті. Збереглися свідчення про вивезення або знищення вже похованих останків людей перед приходом радянських військ. В Національному Меморіалі Катастрофи (Шоа) та Героїзму «Яд ва-Шем» в Єрусалимі зберігаються персональні документи, що свідчать про приблизно 4 мільйони жертв, поіменно ідентифікованих. Неповнота даних пояснюється тим, що часто єврейські громади знищували цілком, і не залишалося рідних, близьких, друзів, які могли б повідомити імена загиблих. Війна розкидала людей, і ті, хто вижив, відмовлялися повідомляти про своїх рідних, як про померлих, сподіваючись на зустріч з ними. Величезну кількість людей було знищено на окупованій території СРСР, куди доступ зарубіжним дослідникам був закритий, і де говорили про загиблих, як про «радянських громадян», замовчуючи їхнє походження.

    Геноцид проти євреїв  став складовою  частиною   єдиної людиноненависницької  політики німецького  нацизму в 30-х-40-х роках ХХ століття.

    Прийшовши до влади у 1933 році,  нацисти на чолі з Адольфом Гітлером дотримувались людиноненавиницьких ідей про зверхність арійської  «вищої», «панівної»  нації над  іншими – «неповноцінними» націями і расами.  Адольф Гітлер сформулював  головний постулат  нацизму: «Тільки німець є тим, кого ми називаємо людиною».

    За  його жахливою теорією усі «неарійці» були «нелюдьми», і до них мало бути відповідне нелюдське ставлення. Злочини гітлерівців  проти людяності  почалися  в самій  Німеччині  з мовчазної  байдужості лідерів   провідних  країн  світу.

     

    В 1937 році  було насильно стерилізовано  385   дітей, що народилися  від зв'язків  німецьких  жінок з  чорношкірими солдатами з Сенегалу та Марокко, які служили  у французькій армії під час  окупації Рейнської  зони у 1923 році.  

    В 1939 році   Гітлер особисто підписав  наказ  про впровадження  примусової  автаназії (легкої  смерті), під дію якого підлягали всі, «чиє життя було позбавлене цінності»: непрацездатні  інваліди, хворі на гемофілію, туберкульоз, хвороби шкіри, очей, та особи, що хворіли понад 5 років. За німецькою статистикою, ці вбивства мали дати «рейху  великий економічний  ефект». В Німеччині  було обладнано   шість закладів для вбивства хворих. Усього до 1941 року  автаназії  було піддано понад 70 тисяч людей.

    Розгорнулись націонал-соціалістичні  змагання  лікарів  з представлення  до «судів у справах про здорову спадковість» матеріалів на  пацієнтів, що підлягали насильницькій автаназії, та  за першість  з примусової   стерилізації. Нацисти на практиці  втілювали  своє гасло, що «ворожі елементи» та  «неповноцінні народи» не мали права на  потомство: комуністи, соціалісти, пацифісти, роми, євреї примусово стерилізувалися. Впродовж 1934-39  років від   насильницької  стерилізації  у Німеччині  постраждало 320 тис. осіб.  

    Нацистська теорія  визначала долю  «неарійців» країн, які  в перспективі  повинні  були  бути завойовані  німцями,   і,  щоб  звільнити  «життєвий  простір» для  арійської  раси,  слав'яни, як нижча раса, мали бути поневолені, а частково знищені, євреї, як «недолюди», підлягали повному  винищенню в першу чергу.

    Лідери  Німеччини  прагнули  використати  антисемітизм (вороже  ставлення до євреїв) для створення   в особі євреїв  образу  «внутрішнього  ворога», зображуючи їх  джерелом  усіх лих  німецького народу. Лідери нацистів  звинувачували євреїв  у підриві німецьких національних  традицій, державності і  основ економічного життя німецького народу. Вороже  ставлення до  євреїв  посилювалось  ще й тому, що  капітал  єврейських  підприємців  становив конкуренцію  німецькому  національному  капіталу. А їх  міжнародні  зв'язки з економічними  партнерами  країн, оголошених  нацистами ворогами Німеччини , використовувались для  обґрунтування  боротьби  проти міфічної «всесвітньої жидо-масонської  змови», яка нібито загрожує  існуванню великої німецької нації. Німеччина  почала  тотальне винищення   людей  єврейської національності.

    Эврейська енциклопедія розглядає 4 етапи Голокосту :

    І етап. Січень 1933– серпень 1939, з моменту, коли Гітлер став рейхсканцлером Німеччини, і до нападу на Польщу. Антисемітизм  став державною  політикою «третього рейху»: євреї виключалися з громадського життя. Законами заборонялись  всі види  їх діяльності. Та початком  катастрофи єврейства стала  «Кришталева ніч» 9-10 листопада 1938 року   (через друзки скла, якими були всипані вулиці німецьких міст).

    Приводом до репресій  став замах  17-річного  польського  юнака єврейської  національності  на  життя  радника  німецького  посольства  в Париж Е. фон Рата з метою помсти  за вбивство  свого  батька. За наказом міністра пропаганди Й. Геббельса вночі  9-10 листопада 1938 року есесівці  і групи нацистів  нападали на  будинки  євреїв, грабували, калічили і вбивали.

    ІІ етап. Вересень 1939 – червень 1941, з моменту включення Західної Польщі до складу рейху і створення «Генерал-губернаторства». Євреїв позбавили  всіх джерел  прибутку, почали  відправляти на примусові роботи, у трудові  табори. Примушували  носити на  одягу  особливий знак – жовту шестикутну  зірку. 

    ІІІ етап. Червень 1941 – осінь 1943,  з моменту нападу на СРСР і до повного знищення гетто на його території. 20 січня 1942 року  у Берліні  відбулася   конференція з  «остаточного  вирішення  єврейського  питання». Хоча  в документах не зафіксовано   слово «ліквідація», не було сумнівів, що «остаточне  вирішення  проблеми» означало  повне знищення  євреїв  у Європі. Євреїв  завойованих  країн  Європи депортували на Схід до Польщі, поміщали в гетто (територія  відведена для  компактного  проживання  євреїв в європейських  містах). Почалися  масові  розстріли.

    ІV етап. Зима 1943 – травень 1945, з початку масової депортації євреїв Західної Європи до таборів смерті і до кінця війни. Для знищення «зайвого» населення на території окупованої Польщі   гітлерівці  побудували  6 таборів смерті: Аушвіц-Біркенау (Освенцім), Белжець, Майданек, Треблінка, Собібор, Хелмо. Першими жертвами  «фабрик смерті» стали польські патріоти, згодом – радянські військовополонені. З  початку 1943 року у газових камерах  знищували  євреїв і циган.

    Страшним  символом  Голокосту став Освенцім. Тільки  тут загинуло   більше   мільйона  євреїв. Він був єдиним   табором,  де  з 1943 року  було введено татуювання  номера  на руці. Немовлятам і маленьким дітям  викарбовували номер  на бедрі.

    Перед перевезенням  євреїв до  концтабору  велась  брехлива   пропаганда, що їх везуть на  нову батьківщину, кожній родині  буде надано  окремі  котеджі, деяким  навіть  продавались  неіснуючі  земельні ділянки. Тому люди  прибували заспокоєні, з надією, що їх скитання  закінчились.

     

    В своїх мемуарах Рудольф Гесс описував, як євреїв обманом заманювали в газові камери. Щоб уникнути паніки, їм говорили, що потрібно роздягнутися для прийняття  душу та дезінфекції. Нацисти використовували «Особливі загони» (інших єврейських ув’язнених), які підтримували спокійну обстановку і допомагали тим, хто відмовлявся роздягатися. Діти часто плакали, але після того, як члени Особливого ​​загону втішали їх, вони входили в газові камери, сміючись, граючи або базікаючи один з одним, часто все ще з іграшками в руках.

    Спочатку в газових камерах використовувався чадний газ. Пізніше для вбивства ув’язнених був розроблений інсектицид «Циклон Б». Коли в’язні опинялися в камері, двері закупорювалися і у вентиляцію всередині стін скидалися кульки «Циклону Б», які поширювали отруйний газ. Доктор СС Йоганн Кремер розповідав, що жертви кричали і боролися за життя. Жертв знаходили з кров’ю, що йде з вух, і з піною з рота в напівсидячому положенні в тісних камерах, де можна було тільки стояти.

     

    Кристали смертоносного  газу «Циклон Б»

    В пері од між 1933 і 1945 роками під час Голокосту було вбито більше 12 мільйонів чоловіків, жінок і дітей. Приблизно шість мільйонів з них були євреями.

    За час Голокосту загинуло більше 1,1 мільйона дітей.

    Діти були особливою мішенню для нацистів. Живими вони представляли виняткову загрозу, адже, подорослішавши, вони б створили нове покоління євреїв. Багато дітей задихнулися в скотовозах по шляху до таборів. Тих, хто вижив, негайно поміщали в газові камери.

     Взуття  дітей, загублених у газових камерах

    Народжених в концтаборі  дітей  вбивали звірячим  способом – топили в металевих бочках. «Після пологів  немовля  виносили в  кімнату, де дитячий крик  обривався, долинав  плескіт  води, а потім  породілля  бачила, викинуте з барака тільце  своєї  дитини, яке роздирали  щури», згадувала Станіслава Лещинська, ув’язнена концтабору Освенцім  польська  акушерка.

    Лише восени 1943 року становище деяких дітей змінилось. Висока смертність  на східному  фронті  заставила вище керівництво  Рейху переглянути свою «демографічну» політику. Світловолосих і блакитнооких дітей з арійськими рисами  відбирали в матерів і  відправляли в Німеччину для  націоналізації.

    Групу в’язнів, в основному євреїв, званих Зондеркоманда, змушували закопувати трупи або спалювати їх у печах. Так як нацистам не потрібні були свідки, більшість членів зондеркоманди регулярно поміщали в газові камери, з декількох тисяч людей вижили менше двадцяти. Деякі члени зондеркоманди перед смертю закопували свої свідчення в банках.

     

    Печі крематорію горіли круглодобово

    Приблизно 1/3 частина проживаючого в той час єврейського народу була вбита при Голокості.

     

    Тонни жіночого волосся

     

    Бабин Яр яр смерті. Голокост в Україні.

    В Україні національним Днем пам'яті та скорботи є 29 вересня. Це пов'язано з днем трагедії євреїв Києва, знищених 1941 року в Бабиному Яру.

    Це місце входить до списку всесвітніх меморіалів Голокосту, як одне з найбільш трагічних місць у світі.

    Бабин яр – великий яр у західній частині Києва. За два дні масових страт там було вбито близько 35 тис. осіб.

    Євреїв зганяли сюди з усього міста, відбирали всі особисті речі й одяг.

    Потім за допомогою палиць заганяли в проходи на  насипи на краю яру глибиною 20-25 метрів. На протилежному краю розташовувався кулеметник. Постріли заглушувалися музикою й шумом літака, який кружляв над яром.

    Після того, як рів заповнювався двома-трьома шарами трупів, їх присипали землею.

    Голокост на Херсонщині .

     Після  звільнення  Херсонщини  від німецьких  загарбників радянські військові були вражені  звірствами окупантів. Для розслідування  актів злодіянь  були створені  спеціальні комісії. Їх звіти були оприлюднені  у збірнику «Злочинства німецько-фашистських загарбників на Херсонщині» 1948 року.

     Факти вражають своєю жорстокістю та  інквізиторською винахідливістю окупантів.  «23 вересня 1941 року німці  вивезли за  Херсон   понад 8500 євреїв і всіх їх розстріляли  біля  сільгоспколонії. Завдяки багаточисленним заявам свідків встановлено, що дітей до 12 років умертвляли  отруйною зеленою  рідиною, якою мазали  їм губи. Німці скидали в ями і засипали землею навіть тих, хто був ще живий».

    Житель села Зеленівка А.К. Маєтковський  сторожував у саду,  і став свідком  звірячих  розстрілів єврейського населення  Херсону у вересні 1941 року. «... о 9 годині  ранку  підійшло 7 закритих  машин, з яких  висадили  стариків, жінок і дітей. Людям наказали   роздягнутися і  підвели до рову. Підійшов якийсь німець і почав  відбирати дітей у жінок. Піднявся  відчайдушний  неймовірний  галас.  Німець  дістав з чемодана пляшку  і почав  підносити її до носа дітей. Діти тут же  вмирали, і їх прямо на  очах  матерів кидали  в рів. Дорослих жінок  і стариків ставили  на коліна  на  краю рову  і  розстрілювали. Розстріли продовжувались 3 дні».

     

     На підставі  свідчень очевидців  і речових  доказів комісія встановила факт винищення у вересні  1941 року німецькими окупаційними військами радянських громадян Херсона єврейської національності, а також радянських військовополонених в кількості 8780 чоловік.

    Голокост у нашому краї  в часи німецької окупації (30 серпня 1941 – 03 листопада 1943рр.)

    Комісією з  розслідування злодіянь  німецьких  окупантів встановлено, що розстріли  єврейського  населення  Каховки відбувалися в районі  старої електростанції (нині площа біля   пам'ятника М.В.Фрунзе ), на набережній біля пристані, та найбільший  акт  геноциду  проти єврейського населення Каховки відбувся 16 вересня 1941 року в районі колгоспу  ім. Дімітрова на хуторі Терни (на східній околиці сучасного Таврійська). Вранці до будинку поліції  зігнали понад 2 000 стариків, жінок і дітей єврейської національності. В критих машинах  відвезли  до хутора Терни. Перед розстрілом  кати  наказували жертвам роздягатися і тут же ділили, сперечаючись,  цінні речі. Після розстрілу  трупи і поранених  кидали в колодязь глибиною 40 м.  Щоб заглушити  крики і стогони, в колодязь  кидали гранати.

     

    «Під час розкриття могили  на  південний захід від Каховки виявлено  останки 68 радянських громадян, серед них  12 жінок і 6 дітей. Один із трупів жіночої статі обіймає  два дитячі  скелети віком від 1-го до 3-х років. В руках дітей  виявлено пляшечки з-під молока. Є підстави вважати, що жінку з дітьми було зарито живими» – «Злочинства німецько-фашистських загарбників на Херсонщині» 1948 р.

    Але  тисячі євреїв  врятувались завдяки  людяності і чуйності місцевого населення.

    Пересічні  громадяни  різних  країн, ризикуючи  власним життям, врятовували  життя  багатьом  євреям. Без допомоги  місцевого населення вони не мали шансів  на порятунок. У сучасному  Ізраїлі  їх, представників різних національностей, називають Праведниками народів світу.В Україні  від ізраїльського  уряду  звання   «Праведник народів світу»  отримали 2363 чоловіки.

    Трагедія Голокосту  назавжди залишилась страшним уроком і грізним попередженням усьому людству. Бо хвороблива  уява  сучасних  диктаторів  може  зробити об'єктом  геноциду  кожен  народ, за рахунок якого загарбник захоче розширити свій «життєвий простір».

    Учні ліцею №1 Таврійської міської ради (директор Лілія Грішагіна) свято пам’ятають про події Голокосту в рідному краї в роки ІІ Світової війни.  Учасники гуртка  «Юних музеєзнавців»  під керівництвом вчителя й директора музею історії міста Таврійська  Наталі Малинової щороку прибирають  біля братської могили, де покоїться прах 2,5 тисяч ні в чому невинних євреїв та українців.

     

     

     

     

     

    © 2021 Таврійська міська рада
    Адреса: 74900, Україна, Херсонська обл.,
    м.Таврійськ , вул. І.Франка, 29
    Робочий телефон: (05549) 7-33-81
    Факс: (05549) 7-42-14
    E-mail: tavrivikonkom@i.ua