Народе мій, пишаюся тобою.
Моя душа – частинка твого «Я».
Красою правди у святім двобою
Понад Майданом сонця лик сія...
Є нація! Хай знають всі у світі:
Ми є! Народ піднявся із колін!
І переможно сонце правди світить,
Співає гордо наш Державний Гімн.
Святе Письмо говорить, що спочатку Бог розселив людей по всьому світу і кожному народу дав землю. Богом дана земля є святою і рідною. Тому її захист – це найперший обов’язок кожного народу. Для українців такою землею є Україна. Вона полита потом і кров'ю сотень поколінь наших працелюбних і героїчних предків, які зберегли для нас нашу солов’їну мову, а нас самих наділили веселою вдачею, співучістю, працьовитістю та високою мораллю. Ми можемо пишатися мальовничою природою, родючою землею, лагідним кліматом, безліччю корисних копалин і неповторної краси краєвидами. Головне, що ми сьогодні маємо усвідомити: ми не пришельці на цій землі, наші предки її ні в кого не відбирали, ми, українці, на своїй землі, ми її господарі, а тому лише ми маємо право вирішувати, що і як робити в своїй країні, куди прямувати, з ким дружити. Країна наша молода, але вже пережила дві революції. Дякувати Богу, що Помаранчева революція 2004 року, яка відбулася через фальсифікацію результатів виборів, пройшла без пролиття крові. Але нашому народу все-таки судилося пролити кров, бо влада перейшла межу. Та кров людська – не водиця...
Революція гідності – це новий термін, який визначає політичні та суспільні зміни в Україні з 21 листопада 2013 до лютого 2014 року, викликані відходом політичного керівництва країни від законодавчо закріпленого курсу на Європейську інтеграцію та подальшою протидією цьому курсу. Однією з головних причин протестів стала надмірна концентрація влади в руках Президента Віктора Януковича та його «сім'ї».
Сьогодні ми пройдемо етапами Єврореволюції, згадаємо основні події тих 94 днів. Під час боротьби українського народу проти режиму формувалося громадянське суспільство, вражаючи світ, а серце Європи билося на Майдані. Отже, Революція гідності : як це було?
Все починалось холодного листопадового вечора. 21 листопада 2013 р. Кабінет Міністрів України на своєму засіданні прийняв розпорядження, згідно з яким процес підготовки до підписання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії та їхніми державами-членами, а також рішення Кабінету міністрів України від 18 вересня 2013 р. було призупинено.
Це рішення викликало бурю протестів. Першими виступили студенти, адже саме студенти є майбутнім нашої країни, свідомим майбутнім.
21 листопада студенти Києво-могилянської Академії, Університету і. Т. Шевченка оголосили про страйк, відмовилися вчитися, і разом з викладачами вийшли на майдан. З цього моменту і до 1 грудня тривали мирні демонстрації, страйки проти рішення влади не підписувати угоду з ЄС. Спочатку їх було зовсім мало, але поступово кількість протестувальників більшала, і зібрання почали переростати в повноцінну політичну маніфестацію. До молоді приєднались українські політики.
Так починалась Революція Гідності.
У ніч проти 30 листопада начальник ГУМВС України в Києві В. В. Коряк віддав наказ на силовий розгін Євромайдану в Києві. О 4 годині ранку, коли на Майдані Незалежності перебувало близько 100 протестувальників, площу оточили 300 озброєних спецзасобами бійців «Беркуту», які силою витіснили людей з Майдану. Внаслідок розгону було травмовано десятки протестувальників. Частина мітингувальників знайшла притулок в Михайлівському золотоверхому монастирі. Приводом для розгону стало нібито встановлення Новорічної ялинки.
Вранці ми прокинулися в іншій країні. 1 грудня 2013 року в річницю Референдуму про суверенітет 1991 року на майдан замість 300 осіб вийшло 750 тисяч людей ( і це лише в Києві). У відповідь на побиття студентів, на Михайлівську площу, де перебувала частина побитих з Майдану Незалежності, зібрались тисячі киян та гостей столиці. Вдень на Михайлівській площі виник стихійний мітинг. Подальший розвиток подій отримав назву «Єврореволюція» або «Європейська революція».
В ніч проти 11 грудня, незважаючи на завірення Президента України, які він виголосив перед спеціальним представником ЄС Кетрін Ештон, спецназ та внутрішні війська розпочали масову акцію на витіснення мітингувальників з зайнятих ними позицій. Груба сила та спецзасоби, в основному, не застосовувались. На заклик про допомогу до Майдану з міста почали підтягуватись добровольці. В результаті, для уникнення оточення з боку Майдану та міських добровольців, спецназ та внутрішні війська змушені були відступити.
Протягом Єврореволюції щонеділі збиралися народні віча, а вимоги народу ставали радикальніші – вони вимагали відставки Президента В. Януковича. Характер протесту був мирний, в рамках закону. Громадянське суспільство проявляло свої найкращі риси.
Поштовхом до виходу протистояння за мирні межі стало ухвалення Верховною Радою репресивних, на думку прихильників євроінтеграції, «диктаторських законів», що відбулося 16 січня 2014 р. В ході протистояння, крім каміння та «коктейлів Молотова», повстанцями були збудовані метальні машини — требушет та велетенська рогатка, також була виготовлена «картопляна гармата». Cвоєю організацією та застосованими інноваціями повстанці неодноразово викликали живе захоплення у світі.
В той же час прибічники влади – «невстановлені особи», бійці спецпідрозділів та титушки – застосовували нелюдські методи, включаючи викрадення, катування (Ігор Луценко, Дмитро Булатов) та вбивство активістів (Юрій Вербицький), тортури з роздяганням та фотосесіями на морозі (Михайло Гаврилюк), що, в цілому, вказує як на надзвичайну жорстокість влади, так і на спеціальне спрямування спецпідрозділів проти власного народу. Тітушки не тільки взаємодіяли з спецпідрозділами, але й використовували при цьому вогнепальну зброю.
Проти протестувальників були застосовані світлошумові гранати, гумові кулі, кийки, водомети.
22 січня 2014 року в День Соборності Української держави з'явились перші жертви. Від куль снайпера загинули Сергій Нігоян (20 років) та Михайло Жизневський (25 років). Почався відлік Небесної сотні. Після цього влада вдалась до затягування переговорного процесу, але на реальні поступки не йшла.
Протистояння поновилось 18 лютого, в день, коли Верховна Рада мала розглянути можливі зміни до Конституції, до будівлі Верховної Ради підійшли протестанти. Це була мирна хода. Спецпідрозділи зустріли мітингувальників водометами та газом. Це призвело до поновлення жорстокого силового протистояння між повстанцями та силовиками. Бойові дії велисьі з застосуванням вогнепальної зброї. На ранок 19 лютого число загиблих склало 25 чоловік, в тому числі: 9 співробітників силових структур; 16 мирних громадян та бійців самооборони Майдану.
20 лютого 2014 року назване «Кривавий четвер». Близько 9-ї ранку Майдан перейшов в наступ і, не зважаючи на шалений обстріл снайперами, швидко повернув всі втрачені 18-го числа позиції і розширив контрольовану зону. Найбільш жорстоке та криваве протистояння відбулось на вулиці Інститутській, де, переважно від куль снайперів, загинуло більш ніж пів-сотні повстанців.
Голова Верховної Ради України Володимир Рибак подав у відставку з цієї посади, новим спікером обраний Олександр Турчинов.
Верховна Рада України 328 голосами народних депутатів усунула Віктора Януковича з посади Президента України. Також були звільнені низка найвищих високопосадовців.
Дорогою ціною далися Україні політичні зміни
Убиті в столиці герої мають стати прикладом для кожного свідомого українця, що маємо робити все від нас залежне, щоби ті смерті не були марними. Країна після трагедії стала іншою і потребує реальних змін в усіх сферах життя. Небесна сотня –новітні герої України. Вони полягли за нас із вами, юні, чорноброві хлоп’ята, яким судилося вже стати чорнобривцями, як сказав поет. Їхній приклад має зупинити й тих, хто нині розпалює вже нове, інше протистояння.
А сотню вже зустріли небеса..
Летіли легко, хоч Майдан ридав..
І з кров"ю перемішана сльоза...
А батько сина ще не відпускав..
Й заплакав Бог,побачивши загін —
Спереду —сотник, молодий, вродливий,
І юний хлопчик в касці голубій ,
І вчитель літній - сивий- сивий..
І рани їхні вже не ´їм болять..
Жовто-блакитний стяг покрив їм тіло..
Як крила ангела,злітаючи назад,
Небесна сотня в вирій полетіла..
Вони загинули за нас. Щоб ми , ті ,хто залишились жити не були рабами і заложниками політичного свавілля можновладців. А тому в кожного повинна сформуватися активна життєва позиція. Тому , що Україна- це ми. Це наша Вітчизна. ...Країна буде такою , якою ми її творимо. Все залежить від кожного.
Справдилися пророчі слова Кобзаря.
Горнусь до тебе, Україно.
Як син до матері горнусь
За тебе, рідна і єдина
Щодня я Богові молюсь.
Молюсь за тебе, Україно,
І свої сили віддаю,
Щоб відродити із руїни
Наш дух і славу бойову.
Очистимо усі джерела,
Дніпро-Славутич оживе,
І заспіваєм: „Ще не вмерла
Україна наша і не вмре”.
Героям слава!
Наталя Малинова, директор музею істрії міста Таврійськ