Зустріч молоді Таврійська з колишніми в'язнями нацистських концтаборів

    11 квітня в приміщені Таврійської Ради ветеранів директор музею історії міста Наталя Малинова та члени гуртка юних музеєзнавців Марина Дорошенко та Марія і Людмила Лісовські провели захід, присвячений Дню в’язнів нацистських концтаборів.

    В Таврійську проживає декілька колишніх в’язнів німецьких концтаборів. Це Марія Григорівна Мезенцева, яка під час Великої Вітчизняної війни потрапила до концтабору Брайтенау біля німецького міста Кассель, Любомира Володимирівна Шмуговська і Анастасія Олексіївна Симчук, які потрапили до концтабору зовсім малими дітьми.

    Село в Калужській області, де народилася і зростала на момент Великої Вітчизняної війни Анастасія Олексіївна Симчук, німці спалили до тла, а мешканців зігнали в створений концтабір. Так шестирічна Настя з мамою опинилася в неволі, де єдиним прагненням було вижити будь-якою ціною. Коли ж радянська армія почала наступати і гнати німців на захід, нацисти всіх полоненних зібралися вивезти в Німеччину, але не встигли. Маленька Анастасія була звільнена майже на кордоні – в Брестській області. Так Білорусія стала її другою домівкою. 

     

    Аналогічну долю пережила Любомира Володимирівна Шмуговська. Як розповіла гостям заходу – учням 10-го класу Таврійської школи № 7 Надія Чабан, голова Ради ветеранів, 1936 року народження Любомира Володимирівна пройшла через таке ж пекло ув’язнення, голоду і суцільної смерті. Зараз вона прикута до ліжка, але Рада ветеранів постійно відвідує її, і допомагає чим може.  

    Марії Григорівні Мезенцевій в липні цього року виповнюється 98 років, тому захід Наталя Малинова проводила в приміщенні ради ветеранів Таврійська, так як шанована гостя мешкає в сусідньому з радою будинку.

    Історія цієї жінки сумна і водночас захоплює. В 1942 році, коли Херсонщина була окупована німецькими військами – Марія Григорівна родом із Нової Маячки, – 20-річну Марію схопили під час облави, і разом з іншими хлопцями та дівчатами відправили на роботи до Німеччини у концтабір Брайтенау.

    Слід сказати, на відміну від концтаборів смерті, як Освенцім, Майданек, Собібор, Треблінка, Хелмо, Белжець, цей був робітничий. Він почав діяти поблизу міста Касселя з 1940 року. Але це фашистське пекло мало чим відрізнялось від таборів смерті, умови були такими нестерпними, що в’язні втрачали по 15 кілограмів ваги на місяць. Увесь час під нагайкою, українська дівчина з сотнями таких як вона працювала на заводі, нарізала гайки для німецької техніки. Знесилених добивали, визнавали слабоумними, стерилізували.

    Іноді з концтабору сильніших робітників брали на роботу німецькі бюргери. Так потрапив до бюргера, який тримав магазин в Касселі, Михайло Мезенцев. Під час оборонних боїв його контузило і в такому стані він потрапив в полон до німців. Не скорився, втік з полону і дійшов до рідного села Скородино в Курській області. Але воно вже було окуповане німцями. Його знову схопили і відправили до концтабору.

    Жив в концтаборі, а після переклички йшов на роботу до бюргера. Працював важко, та все ж харчування було краще ніж табірна баланда. Він бачив, як знесилювались від важкої роботи та злиденної табірної їжі молоді бранці. Знав, яка доля їх чекає. Коли побачив знесилену Марійку, серце стисло від жалю, вирішив, будь-що спасти дівчину. Щодня приносив щось їстівне і підгодовував її.  

    Скоро відчув, що не може жити без неї. Так їх кохання перемогло фашистську каторгу, дало сили дочекатись звільнення.

    Перед капітуляцією німці стали замітати сліди знущань над людьми. Щоб знищити всі докази, в’язнів концтаборів розстрілювали, а спеціальні команди з полонених спалювали трупи.

    Михайло з Марією вирішили втекти з табору. Вночі втекли і сховалися в старовинних підвалах, де зберігалися продуктові припаси бюргера. Переховувалися два тижні, доки не прийшли американські війська. Потім був шлях додому. Справили скромне весілля. Михайла призвали в Радянську Армію, і до 1948 року він ніс службу. В грудні 1945 року Марія народила доньку і чекала чоловіка.

    Коли Михайло демобілізувався, поїхали працювати до Криму, де народили сина Анатолія. В 1953 році родина вирушила на будівництво Каховської ГЕС, Північно-Кримського каналу. Отримали житло в одному з найперших будинків по вул. І. Франка. Тут і пройшло їх трудове життя.

    В 2013 році пішли з життя Михайло Тихонович, донька Валентина. Але з Марією Григорівною залишаються син, внуки і правнуки, які оточили її любов’ю і турботою.

    Десятикласники привітали Марію Григорівну і Анастасію Олексіївну з таким важливим в її житті днем і подарували їм квіти.

    Привітати мужніх жінок, які є свідками жахіття війни та нацистського полону, прийшли Андрій Хахалєв, секретар Таврійської міської ради, і Наталя Левченко, керуюча справами Таврійського міськвиконкому, які побажали ветеранам здоров’я і всього найкращого, А Марії Григорівні – сили відсвяткувати в такому ж доброзичливому колі 100-й ювілей.

    Анастасія Олексіївна Симчук подякувала всім за гостинність і чуйне відношення. В Таврійськ вона переїхала зовсім недавно – з міста Дніпро, в якому прожила більше півстоліття – 58 років. За її словами, саме в нашому місті вона відчуває сердечність і щире відношення людей. 

    Від громадськості міста з теплими словами до ветеранів і молоді звернулася Надія Максимівна Чабан.

    Дивитись альбом

     

    © 2019 Таврійська міська рада
    Адреса: 74900, Україна, Херсонська обл.,
    м.Таврійськ , вул. І.Франка, 29
    Робочий телефон: (05549) 7-33-81
    Факс: (05549) 7-42-14
    E-mail: tavrivikonkom@i.ua