«Ні я жива! Я буду вічно жити!»: До 150-річчя Лесі Українки

    Цього року відзначається 150-річчя від дня народження Лесі Українки – видатної української поетеси, перекладачки, культурної діячки, яка входить до переліку найвідоміших жінок та видатних митців України.

    До ювілею поетеси в Таврійській Публічній бібліотеці відбувся літературно-мистецький захід «Леся Українка: Квітка на долоні вічності», на який директор бібліотеки Валентина Ярова та провідний бібліотекар Ірина Півторак запросили учнів 8-Б класу Ліцею № 1.

    Завдяки щирій відданості, ім’я Лесі Українки – Лариси Петрівни Косач стало одним із символів України. ЇЇ 150-річний ювілей внесено до Календаря пам’ятних дат ЮНЕСКО на 2020-2021 роки.

    Леся Українка мала дивний талант. Якої б теми не торкалося її перо, вона перетворювалася на дорогоцінні літературні перли, де сила образів, поетичного слова і зображення подій робило їх такими чіткими і рельєфними, що назавжди залишилися і в пам’яті, і в серці вдячних нащадків, розповіла підліткам Ірина Василівна. В своїй розповіді вона торкнулась життя поетеси, читала її вірші.

    Серед восьмикласників також виявились шанувальники творчості Лесі Українки. Свій улюблений вірш – «Кінець подорожі» прочитала Карина Сігнаєвська.

    Лариса Петрівна Косач народилась в родині юриста та відомої на той час письменниці Олени Пчілки.

    Батько ‒ дворянин, високоосвічений поміщик, який дуже любив літературу і живопис, дійсний статський радник, повітовий маршалок Петро Антонович Косач, походив із давнього шляхетсько-козацького роду та обіймав високі чиновницькі посади. У 1899 році він отримував близько 2 500 рублів на місяць ‒ величезні кошти на той час.

    Родина мала маєтки у Волинській, Чернігівській, Полтавській губерніях та будинок у Києві. Саме Петро Косач спонсорував перші збірки віршів своєї доньки. Через російську цензуру до 1904 року вони видавалися лише в Австрійській імперії ‒ на Галичині.

    Матір поетеси – Ольга Петрівна Драгоманова-Косач походила із дрібної шляхти, та була дуже впливовою серед української інтелігенції. Її брат – визначний український політичний діяч Михайло Драгоманов був для Лесі Українки провідником в європейський інтелектуальний світ.


    Родина Косачів була одним із центрів українського національного руху.

    Леся була другою дитиною у сім’ї, де виховувалось п’ятеро дітей: старший за неї  брат Михайло та молодші – Ольга, Оксана, Микола та Ізидора Косачі. Олена Пчілка не хотіла віддавати своїх дітей на навчання до російської гімназії, тому всі вони виховувалися й навчалися вдома та у  приватних вчителів.

    В чотири роки майбутня письменниця навчилася читати, а в дев’ять написала першого вірша «Надія», навіяного переживаннями через арешт і засланням її тітки Олени Антонівни Косач – учасниці народницького руху, яка в 1879 році в Петербурзі брала участь в замаху на шефа жандармів Олександра Дрентеля.

    В близьке оточення сім’ї Косач входили родини Старицьких, Лисенків, Антоновичів, Ковалевських. В період проживання у Києві, Леся Українка разом з братом навчалася грі на фортепіано у дружини Лисенка – Ольги О’Коннор; деякий час брала уроки малювання у Київській рисувальній школі Олександра Мурашка. З цього періоду залишилась одна картина, намальована олійними фарбами.

    З приватними вчителями  Леся, так дівчинку ніжно називали її близькі, вивчає грецьку і латину, з матір’ю – французьку і німецьку мови. Самотужки оволоділа англійською, грецькою, латинською, польською, болгарською мовами, бралася вивчати грузинської, шведської, іспанської. За порадою матері в юному віці разом з братом Михайлом переклала «Вечори на хуторі під Диканькою» Гоголя. І це стало першою сходинкою до серйозного перекладацького майбутнього.

    Про рівень її освіти говорить те, що в 19-літньому віці вона написала для своїх сестер підручник «Стародавня історія східних народів», який було надруковано в 1918 році в Катеринославі. Багато перекладала Миколу Гоголя, Адама Міцкевича, Генриха Гейне, Віктора Гюго, Гомера.

    З 13 літ Лариса Косач активно пише вірші. Перші спроби стараннями матері публікувались на сторінках галицьких українськомовних часописів «Зоря», «Дзвінок», в Літературно-науковому віснику (вірші «Конвалія», «Сафо», «Літо краснеє минуло» та інші).

    Над хвилями моря, на скелі,
    Хороша дівчина сидить,
    В лавровім вінку вона сяє,
    Співецькую ліру держить.

    До пісні своєї сумної
    На лірі вона приграє.
    І з піснею тою у серці
    Велика їй туга встає:

    В тій пісні згадала і славу
    Величну свою, красний світ,
    Лукавих людей, і кохання,
    І зраду, печаль своїх літ,

    Надії і розпач… Дівчина
    Зірвала лавровий вінець
    І в хвилях шумливого моря
    Знайшла своїй пісні кінець.

    З 1884 року Лариса Косач почала підписуватись псевдонімом «Леся Українка».

    Коли в середині 80-х pоків Косачі переїхали до Києва. В оточенні родин Лисенків і Старицьких Леся Українка стала співзасновницею літературного гуртка «Плеяда». На прохання «Плеяди» в 1889 році вона склала свій відомий Список світової літератури для перекладу.

    Побувавши в 1891 році в Галичині, а пізніше на Буковині, поетеса познайомилася з багатьма визначними діячами Західної України – Іваном Франко, Михайлом Павликом, Ольгою Кобилянською, Василем Стефаником, Осипом Маковеєм, Наталією Кобринською. Але основний її социально-політичний світогляд сформувався під впливом її дядька Михайла Драгоманова. Леся українка стає однією із співзасновників першої на Наддніпрянщині української соціалістичної організації.

    В 1892 році у Львові виходить «Книга пісень» Генріха Гейне в перекладах Лесі Українки спільно з Максимом Славинським, дипломатом і українським громадським діячем та поетом.

    Перша збірка оригінальних поезій «На крилах пісень» з'явилася в 1893-му у Львові (в 1904 році друге видання в Києві), так само вийшла друга збірка «Думи і мрії» (1899), третя «Відгуки» – в 1902-му в Чернівцях. 

    Вона писала в жанрах поезії, драми, прози, публіцистики, розвинула в українській літературі жанр драматичної поеми. Працювала в галузі фольклористики (наспівала 220 народних мелодій).

    В канон української літератури Леся Українка ввійшла, передусім, як поетеса хоробрості і боротьби. Тематично багата її лірика умовно  ділиться на особисту, пейзажну та громадянську.

    Головними темами її ранніх ліричних поезій були краса природи, любов до рідного краю, особисті переживання, призначення поета і роль поетичного слова, соціальні та громадські мотиви. В перших творах помітні впливи Шевченко, Куліша, Старицького і Гейне, Олени Пчілки та Михайла Драгоманова.

    Але вже в поезії «Contra spem spero» (1890) відчуваються античне розуміння доблесті (arete), міфологічні ілюзії, автокреація жінки-воїтельки – балансування між її свободою та залежністю.

    Саме такі мотиви звучать в поезіях «До товаришів», «Товаришці на спомин», «Грішниця», «Slavus – Sclavus», «Fiat nox», «Епілог» і багато інших.

    Слов’янщина! – який величний гук,

    Який широкий і містично темний.

    І скільки літ і як багато рук

    Для неї будували храм таємний.

    Посеред храму п’єдестал звели,

    І статую поставили на ньому,

    І вид, немов Ізіді, зап’яли

    Покровом щільним ідолові свому.

    Стоїть таємна статуя давно,

    Час тихо упливає рік за роком,

    І досі ще нікому не дано

    В лице їй глянути одважним оком.

    А що ж величної Слов’янщини сини,

    Німої матері проречистії діти,

    Між людьми чим прославились вони?

    Чим похвалитись їм, з чого радіти?

    Дивітеся: з них кожний як один,

    Що світ би здержав на плечах здорових,

    Міцний, як дуб кремезний, слов’янин

    Покірно руки склав в кайданах паперових

    Та раз у раз поклони низькі б’є

    Перед стовпом, короною вінчанним,

    Порфірою укритим; стовп той є

    По праву спадщини царем названий.

    І кожний весь в крові, в сльозах його лице,

    Троїстая нагайка тіло крає,

    А він, ховаючись, плете сильце

    І братові під ноги простирає.

    Колись, бувало, сильний чуженин

    Слов’ян-рабів виводив на майдани, –

    Тепер, куди не глянь, усюди слов’янин

    На себе самохіть кладе кайдани,

    І кажуть всі: варт віл свого ярма,

    Дивіться, як покірно тягне рало!

    Ні, ймення слов’янина недарма

    Синонімом раба між людьми стало !

    Мотив волі набирає в ній досить розмаїтих барв: від нескорення традиційному розумінню імперії до індивідуального вибору modus vivendi – способу життя, що означає відкриття істини та служіння їй. Зрада ототожнюється з трагедією, з вчинком Медеї. Лірика жаги та прихованого тріумфу, неможливістю зреалізувати свою любов, експонує до лицарської любові. Еротизм таких віршів як «Хотіла б я тебе як плющ обняти», «Твої листи завжди пахнуть зів'ялими трояндами» – це містичні дифірамби на честь божественної коханки.

    Пізніше епос, властивий ліричним віршам Лесі Українки, втілився в балади, легенди, поеми, писані на сюжети світової культури, проєктовані на проблеми вільної людини у світі зневолених («Самсон», «Роберт Брюс, король шотландський», «Віла-посестра», яка вважається найвищим досягненням з-поміж поем, «Одно слово» й ін.) і роль поета в цій боротьбі («Давня казка», «Саул», «Орфеєве чудо»).

    У другій половині 90-х Косач звертається до драматургії. Перша її драма «Блактина троянда» (1896) з життя української інтелігенції розширює тематику української драми, що доти зображала переважно селянство. Драма засвідчила входження Лесі Українки у модерний світ, насамперед, світ символу, і досить вільне в ньому «самопочування».

    Використовуючи теми й образи світової літератури, поетеса розвинула новий жанр – драматичну поему. Серед створених нею драматичних поем «Одержима» (1901), на біблійний сюжет історії Міріам та Месії, «На руїнах» (1904), «В дому роботи – в країні неволі», де раб-єгиптянин та раб-єврей – люди, що забули своє коріння. Духовна сліпота стає лейтмотивом творчості Лесі Українки. В поемах «Кассандра» (1907) та «В катакомбах» (1905) вона жорстко критикує угодництво і пасивність поміркованої громади.

    Вершина творчості Лесі Українки – це драма-феєрія «Лісова пісня» (1911). Конфлікт між високим ідеалом і прозаїчною дріб’язковою буденщиною. Головна героїня Мавка не стільки казковий образ, скільки узагальнення всього прекрасного, вічного, живого. Циклічність натури протиставляється людському життю. Але натура перемагає, байдужа до трагедій.

    Окреме місце в літературній спадщині Лесі Українки має мистецька проза. Перші оповідання з сільського життя – «Така її доля», «Святий вечір!», «Весняні співи» змістом і мовою пов’язані з народними піснями. У формі казки написані «Три перлини», «Чотири казки зеленого шуму», «Лелія», «Біда навчить», «Метелик». Гострим драматизмом відзначаються повісті «Жаль» і «Приязнь». Залишилась незакінченою передсмертна повість «Екбаль Ганем» про психологію арабської жінки.

    Половина віршів та поем Лесі Українки за її життя не була надрукована.

     

     

     

    © 2021 Таврійська міська рада
    Адреса: 74900, Україна, Херсонська обл.,
    м.Таврійськ , вул. І.Франка, 29
    Робочий телефон: (05549) 7-33-81
    Факс: (05549) 7-42-14
    E-mail: tavrivikonkom@i.ua